Секція 6.
Менеджмент. Маркетинг. Логістика
_______________________________________________________________________________
Жучка Ольга Геннадіївна
Буковинський державний фінансово-економічний університет
м. Чернівці
РОЗВИТОК ПОДАТККОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ
Вітчизняні банки за період із початку настання гострої фази світової економічної кризи пережили різке зменшення ліквідності, закриття ринків міжнародного капіталу, відтік коштів вкладників, значне зростання простроченої заборгованості за кредитами, погіршення показників капіталізації банків. Важливою умовою успішного функціонування банківської системи загалом є підтримання фінансової стійкості окремого банку, здатність протидіяти негативним чинникам та виникненню банківських ризиків.
Відновлення та розвиток банківського сектору економіки вимагає виважених послідовних підходів та дій з урахуванням податкових факторів у прийнятті управлінських рішень при поточному та стратегічному плануванні діяльності комерційного банку.
Постановка проблеми: Розвиток податкового менеджменту в банку не досяг високого рівня і передбачає безліч питань, що знаходяться на стадії вирішення. Оподаткування банківського сектору є досить нестабільним поняттям через постійні зміни податкового законодавства та певні кризові фактори.
Актуальність даної теми полягає в необхідності детальнішого аналізу механізму податкового управління банківського сектору, виокремлення основних проблем його розвитку та пошук шляхів удосконалення інструментів та методів даного виду фінансового менеджменту. Також досить важливим є раціональне управління податковою діяльністю з оптимальним податковим навантаженням та мінімізацією податкових ризиків.
Мета статті. Визначення необхідності впровадження та розвитку податкового менеджменту в управління діяльністю комерційного банку, забезпечення оптимального податкового навантаження та мінімізації податкових ризиків.
Аналіз публікацій. На даному етапі система податкового менеджменту в банку є досить актуальною, за рахунок зниження прибутковості комерційних банків через кризові фактори економіки України. Дедалі більше вітчизняних науковців зосереджують свою увагу на питаннях оподаткування банківського сектора економіки. Вагомий внесок в податковий менеджмент банку здійснили такі вітчизняні вчені: С. Баруліна, М. Бутилькова, І. Cало, Н. Євченко, Л. Шевчук, В. Москалюк, А. Крисоватий, А. Соколовська, О.Онисько, В. Сердюк.
Визначення поняття податкового менеджменту багато науковців трактують по-різному. Наведемо визначення податкового менеджменту, яке запропонувала Г.М.Шершевська: податковий менеджмент - це безперервний управлінський процес, спрямований на побудову системи, що забезпечує найбільш оптимальне податкове навантаження в поєднанні з реалізацією цілей організації [3].
Узагальнивши думки вітчизняних науковців стосовно розробки конкретних підходів та рекомендацій податкового регулювання діяльності комерційного банку, необхідно звернути увагу на здійснення контролю та відповідної діяльності щодо фінансово-господарської діяльності банку.
Податкове навантаження комерційного банку є мірою впливу податкових платежів на фінансовий стан банку. Для визначення податкового навантаження слід враховувати кількість податків та зборів, їх структуру та порядок стягнення. Оптимізація податкового навантаження банку можливе за допомогою виконання таких завдань та функцій, як податкове планування, прогнозування, аналіз, облік, організація та контроль [2].
Система управління комерційним банком повинне займатися не тільки покращенням фінансового стану, підвищення ринкової вартості та ділової активності, а й мінімізації податкових ризиків. Податковий менеджмент направлений в своїй діяльності на контроль та мінімізацію податкових ризиків. Досягнути цього можна за рахунок вдосконалення системи податкового менеджменту в управлінні діяльністю банку, здійсненні регулярного фінансового та податкового аналізу, регулюванні податкового навантаження та виконання всіх функцій та завдань податкового контролю. Заходи податкового контролю, як з боку банків так і з боку податкових органів охоплюють всі етапи податкового менеджменту, починаючи від розробки завдань та напрямів податкової діяльності і закінчуючи моніторингом реалізації оптимального варіанта податкової діяльності і закінчуючи моніторингом реалізації оптимального варіанта податкової діяльності податкової діяльності банку та її коригування в разі необхідності.
Органи державної податкової служби оцінюють сплату податку до бюджету за допомогою показника податкової віддачі, який визначається відношенням суми податку на прибуток до задекларованого скоригованого валового доходу у відсотках. Під скоригованим валовим доходом розуміють різницю між валовим доходом та витратами у межах банківських операцій. Органи державної податкової служби опубліковують рейтинг банків за найбільшим значенням по показнику податкової віддачі.
Розглянемо рейтинг банків за рівнем податкової віддачі за допомогою нижченаведених таблиць.
Розглянемо рейтинг банків опублікований на сайті Державної податкової служби України за рівнем податкової віддачі по податку на прибуток за І квартал 2010 року.
Порівнюючи 2008 та 2010 роки можна зробити висновок, що показники податкової віддачі в 2010 році відображають нижчі значення ніж в 2008. Це зумовлено зменшенням прибутку, як наслідок кризових явищ, та відповідно зменшилася сума податку на прибуток. За даними таблиць спостерігається зміна лідируючих позицій по назвам банків або їх філій, що спричинено постійній зміні в сфері оподаткування, зміні доходу по кожному банку в розрізі 2008 та 2010 років.
В загальному по банківській системі показник податкової віддачі протягом аналізованого періоду суттєво відрізняється один від одного. Показник 2008 року значно перевищує показник 2010 року. Найбільш істотним фактором, який спричинює дане відхилення це кризова ситуація, що досить сильно вплинула на загальну систему економіки, яка включає банківську систему.
До того ж податковий менеджмент ускладнюється нестабільністю податкового законодавства, частим коригуванням нормативних документів, затвердженням Податкового кодексу України, що постійно передбачає зміни.
Податкові органи та безпосередньо банк розраховують показник податкового навантаження без якого неможливий податковий менеджмент банку. Податковий менеджмент в своїй суті несе оптимізацію податкового навантаження та мінімізацію податкових ризиків. Показник податкового навантаження розраховується як внутрішньо так і зовнішньо.
Методика визначення податкового навантаження розроблена органами податкової служби і викладена в наказі № 121. Згідно з даною методикою податкове навантаження з податку на прибуток визначається співвідношенням питомої ваги податку на прибуток до валового доходу банку.
Органи Державної податкової служби використовують ще один не менш важливий показник, як загальне податкове навантаження. В розрахунок крім податку на прибуток входить ще й сума інших податків сплачених комерційними банками та сума відрахувань до соціальних фондів.
На відміну від органів Державної податкової служби банківськими фахівцями було запропоновано визначення податкового навантаження з податку на прибуток як відношення суми податку на прибуток до різниці між валовим доходом та валовими витратами.
Податковий аналіз є основою формування податкової стратегії та впровадження облікової політики для розвитку та досягненню цілей податкового менеджменту. Розвиток податкового менеджменту банку тягне за собою вибір організаційної моделі діяльності банку, за допомогою показників податкового навантаження та податкових ризиків. Впровадження та розвиток організаційної моделі податкового менеджменту банку повинно підкріплюватися інформаційними, технічними, трудовими та іншими ресурсами банку, необхідних для функціонування податкового менеджменту банку.
Більшість вітчизняних науковців виділяють три моделі податкового менеджменту банку. Перша модель включає в себе ряд простих завдань, що стосуються внутрішнього податкового контролю та податкового обліку. Комерційний банк покладає вирішення даних завдань на внутрішні органи управління та не залучає додаткових ресурсів.
Друга модель включає в себе дещо поглиблене вивчення та дослідження податкового менеджменту банку із залучення спеціаліста або групи спеціалістів в роботу внутрішніх фінансових органів. В даній моделі зосереджується увага на оцінці податкових наслідків управлінських рішень та створенні умов для максимального використання податкових пільг. Використання даної моделі передбачає постійний податковий моніторинг із залученням експертів.
Найскладнішою є третя модель організації податкового менеджменту, так як висуваються високі вимоги до дослідження питань податкового контролю Дана модель передбачає залучення сторонніх експертів та організацію служб податкового менеджменту. Використання даної моделі в управлінській діяльності комерційного банку є найбільш ефективним та потребує найбільших затрат та залучення додаткових ресурсів [1]
Висновок. Отже, організація податкового менеджменту в комерційному банку є досить актуальним на даному етапі формування банківської діяльності в Україні, адже банківська діяльність є незамінною ланкою економіки держави. Під податковою діяльністю комерційного банку розуміємо діяльність пов’язану з формуванням податкових баз, оцінкою та мінімізацією податкових ризиків, оптимізацією податкового навантаження, контролем за своєчасною сплатою та поданням правильної податкової звітності, а також формування відносин з контролюючими податковими органами.
Використання раціональної моделі податкового менеджменту, що підходить під організаційний та управлінський процес дозволить виявити фінансові та податкові фактори, які здійснюють свій вплив на досягнення поставлених цілей комерційним банком. Визначення правильної моделі та ефективне її застосування дозволить уникнути небажаних втрат, зменшення податкових ризиків, покращити показники ефективності управлінської діяльності, зростання фінансових результат та інше.
Список використаної літератури:
1. Євченко Н.Г. Податкове навантаження як показник ефективності оподаткування банківської системи/Н.Г.Євченко//Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України: зб. наук. праць/Українська академія банківської справи. – Суми: Мрія; УАБС, 2004. – Т. 10. – С. 125 – 131.
2. Панченко В.І. Податкове навантаження як засіб впливу на діяльність банківських установ/В.І.Панченко//Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №9. – С. 70-76
3. Сало І.В. Податковий менеджмент у банках. Монографія/ І.В. Сало, Н.Г. Євченко – Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2009. – 187 с.
4. Офіційний сайт Бази українського законодавства в Інтернет [сайт http:// www.lawukraine.com].
Камишев Віталій Павлович
Вінницький соціально-економічний інститут
Університету «Україна», магістрант
ОРІЄНТАЦІЯ НА СПОЖИВАЧА – НОВА ПАРАДИГМА
МАРКЕТИНГОВИХ стратегіЙ підприємства
На сучасному етапі розвитку стратегічного маркетингового управління підприємствами аналіз поведінки споживачів повинен стати об’єктом посиленої уваги з боку топ-менеджерів при розробці як маркетингових, так і загальнокорпоративних стратегій. На зростання ролі поведінки споживачів у комплексі маркетингу і підвищенні конкурентного потенціалу підприємства вказує весь світовий досвід та наукові розробки останніх десятиліть.
Різні аспекти орієнтації маркетингу підприємства на споживача розглядали Х. Гронрос, П. Енгліє, Ф. Котлер, Е. Лангеард, Р. Лоутерборн, Т. Махрова, К. Прахалад, В. Рамасвамі, Дж. Шет та ін. Вони значно розширили і поглибили класичні напрацювання у сфері маркетингу, хоча й досі залишається гострою проблема інтеграції маркетингових і конкурентних стратегій підприємства.
Як відомо, класична модель комплексу маркетингу була запропонована Дж. Маккарті у 1960 р. Вона об’єднувала чотири елементи (4Р): 1) product (продукт); 2) promotion (просування); 3) price (ціна); 4) place (місце). За час свого існування вона зазнала багатьох модифікацій, на її основі виникли інші маркетингові моделі. Причому в більшості з них на перший план ставиться споживач, а не виробник.
Нині існує більше десяти маркетингових моделей, які умовно можна розділити на п’ять основних груп [1, с. 44]:
1) орієнтовані на пропозицію з розширенням числа компонент;
2) орієнтовані на пропозицію із врахуванням сфери діяльності компанії;
3) орієнтовані на клієнта;
4) орієнтовані на модель поведінки клієнта;
5) гуманістична модель.
Моделі першої групи базуються на класичній концепції 4Р, розширюючи та поглиблюючи її шляхом включення додаткових елементів. Так, Ф. Котлер в рамках теорії мегамаркетингу запропонував включити до моделі маркетинг-мікс політичний вплив (Political power) та суспільну думку (Public opinion) [2]. П. Дойль з метою фінансового обґрунтування комплексу маркетингу доповнив 4Р ще одним «P» – profit (прибуток, або чиста приведена вартість проекту – NPV) [6, с. 115].
Друга група моделей формувалася по мірі адаптації комплексу маркетингу до компаній різних сфер та галузей. Практиками маркетингу було запропоновано ряд альтернативних моделей, що враховували особливості роботи компаній сфери послуг, торгівлі, електронної комерції тощо. Вагомий внесок у розробку таких моделей зробили представники французької та скандинавської шкіл. Так, запропонована французькими професорами П. Енгліє та Е. Лангеардом і пізніше доповнена скандинавським вченим Х. Гронросом модель маркетингу послуг визначає споживача ключовим елементом моделі 4Р [3, c. 20].
Масова індивідуалізація, створення споживчої цінності, що виявляється не лише у продукті, але й у спілкуванні клієнта з компанією загалом, соціальна відповідальність компанії перед споживачами та суспільством – це ті елементи маркетингової стратегії, які, починаючи з 80-х рр. ХХ ст., стали основою моделей комплексу маркетингу, орієнтованих на споживача.
Усі клієнтоорієнтовані моделі мають чіткий зв’язок з елементами орієнтованого на пропозицію комплексу 4Р, але при цьому відбувається зміна акцентів. Так, базовий для 4Р товар розглядається тепер не з точки зору фізико-психологічних характеристик самого продукту, а з точки зору здатності задовольнити потребу та принести додаткову цінність, що перевищуватиме сподівання чи витрати споживача. Покажемо це на прикладі ПрАТ «Вінницяоблпаливо», яке займається реалізацією твердого палива та інших супутніх товарів для індивідуальних та колективних споживачів, основним з яких є пільгові категорії населення (інваліди, чорнобильці, вчителі) та цукрові заводи і школи.
Продукт. Проаналізувавши продуктову (асортиментну) структуру ПрАТ «Вінницяоблаливо» та динаміку реалізації продукції різних товарних груп ми прийшли до виснеовку, що підприємство має резерв розвитку товарообороту за рахунок додаткового задоволення попиту споживачів своєї продукції. Забезпечення росту товарообороту підприємства значною мірою залежатиме від реалізації продукції нових товарних груп, окрім твердого палива – ще й будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо.
Просування. ПрАТ «Вінницяоблпаливо» здебільшого використовує схеми реалізації палива та інших товарів без залучення роздрібних торговців, що здешевлює продукцію для споживача.
Ціна. Встановлення цін на товари є одним з важливих елементів комплексу маркетингу ПрАТ «Вінницяоблпаливо», орієнтованого на споживача. На підприємстві використовуються еластичні (гнучкі) ціни, які враховують зміни споживчого попиту на ринку. Максимальна ціна товару визначається попитом, мінімальна – операційними витратами. На обсяги продажів впливає також пора року: у весняно-літній період переважає реалізація будівельних товарів, а в осінньо-зимовий період – кам’яне вугілля.
Місце. Задля зручності купівлі товарів, наближення їх до споживача у Вінницькій області створено 40 паливних складів.
Отже, реалізація маркетингової стратегії ПрАТ «Вінницяоблпаливо», орієнтованої на споживача, передбачає використання резервів розвитку товарообороту за рахунок нових товарних груп, сучасних форм і методів реалізації продукції, гнучкого ціноутворення та стимулювання збуту продукції через її просторове наближення до споживача.
Довгий час вважалося, що основою успішного розвитку бізнесу є збільшення товарного асортименту та підтримка нижчих, порівняно з конкурентами, цін. Сучасні ж дослідження показують, що близько 70% покупців відмовляються від послуг компанії через брак уваги і байдужість до їхніх потреб, 15% – через розчарування в товарі і лише 10% тому, що знайшли більш вигідну цінову пропозицію [1, с. 47]. Саме тому американський вчений Р. Ф. Лоутерборн вказав на необхідність виробників переключитися з виробництва та просування на споживача. Він запропонував замінити класичний маркетинговий інструмент 4Р на 4С (табл. 1).
У ролі основних елементів комплексу маркетингу тепер виступають споживач, витрати, зручність та комунікації. Таким чином, акцент переходить від внутрішніх якостей продукту та можливостей компанії до споживачів, їхнього ставлення до характеристик товарів, активної участі у комунікаційних процесах.
Х. Гронрос запропонував ще концепцію інтерактивного маркетингу, яка передбачає розширення процесу взаємодії між споживачем та персоналом фірми послуг. Дана концепція отримала подальший розвиток в рамках розробленої в Уппсальському університеті (Швеція) моделі мережевої взаємодії, згідно з якою, всі види обміну та взаємодії впливають на позиції усіх учасників мережі [3, c. 21-22].
Концепцію Х. Гронроса підтримують такі відомі дослідники, як К. Прахалад та В. Рамасвамі. Вони основними складовими процесу спільного створення цінності для споживача визначають діалог, доступ, оцінку ризику та прозорість [5, с.16-49].
Доступність є одним з чотирьох елементів, запропонованого Дж. Шетом, маркетингового міксу 4А [1, с. 49]. До інших належать: обізнаність (awareness), прийняття (acceptability), легкість придбання (accessibility).
Гуманістична модель комплексу маркетингу (4Е), запропонована російським науковцем Т. Махровою [4], є своєрідною надбудовою над комплексом 4Р і визначає принципи роботи компанії при формуванні маркетингової стратегії та просуванні продукції. Модель включає етику маркетингу (ethics), естетику маркетингу (ethetics), емоції споживачів (emotions) та відданість (eternity).
Отже, модифікація комплексу маркетингу 4Р з орієнтацією на моделі поведінки споживача передбачає розробку елементів комплексу маркетингу, базуючись на діапазоні прийняття споживчих рішень.
Нині перед українськими підприємствами стоїть завдання не тільки взяти на озброєння сучасні маркетингові стратегії, орієнтовані на споживача, але й інтегрувати їх у загальнокорпоративні стратегії задля підвищення конкурентоспроможності.
Література:
1. Абрамович О. К. Поведінка споживача в системі управління конкурентною стратегією підприємства : дис. … канд. екон. наук : спец. 08.00.04 / Ольга Костянтинівна Абрамович. – Чернігів, 2011. – 259 с.
2. Котлер Ф. Мегамаркетинг / Филип Котлер // Приложение к бюллетеню «Новости рекламы». – 1991. – Вып. 22. – C. 4-23.
3. Маркетинг : підручник / [А.Ф. Павленко, І.Л. Решетнікова, А.В. Войчак та ін. ; за наук. ред. А.Ф. Павленка]. – К. : КНЕУ, 2008. – 600 с.
4. Махрова Т. Н. Гуманистическая модель маркетинга / Т. Н. Махрова. – Владимир : Рос. ассоц. маркетинга, 2003. – 216 с.
5. Прахалад К. К. Будущее конкуренции. Создание уникальной ценности вместе с потребителями / К.К. Прахалад, В. Рамасвами ; пер. С англ.. – М. : ЗАО «Олимп-Бизнес», 2006. – 352 с.
6. Doyle P. Value-based marketing / P. Doyle // Journal of Strategic Marketing. – 2000. – Vol.8, №4. – P. 299-311.
Осташук Ольга Дмитрівна
студентка 1-го курсу економічного факультету
напряму підготовки «Менеджмент»
ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»
ОЦІНКА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МЕНЕДЖЕРА
НА ПІДПРИЄМСТВІ
Керівник підприємства в ринковій економіці – менеджер – це професіонал, який працює за наймом і спеціалізується на примноженні прибутку. Менеджери працюють на всіх ешелонах керування і, за американськими поняттями, такими є люди, в завдання яких входить організація конкретної роботи в рамках визначеної кількості співробітників які йому підкоряються.
Головне завдання людей, зайнятих в організації, – це ефективне використання і координація всіх ресурсів організації (капіталу, будівель, обладнання, матеріалів, праці, інформації) для досягнення її цілей. Організація ефективного співробітництва багатьох людей – це серцевина менеджменту. Менеджеру доводиться співпрацювати зі своїми колегами, представниками інших організацій, а також з керівництвом, і організовувати продуктивну діяльність підлеглих. Для того щоб спільна праця певної групи людей була продуктивною, потрібно налагоджувати взаємоприйнятні стосунки не тільки з вищим керівництвом, а й зі своїми підлеглими. Далеко не завжди найкращою формою відносин з підлеглими є командування, розпорядництво. Продуктивнішою формою взаємовідносин між керівником і підлеглим дедалі частіше вважається співпраця, в якій кожен з учасників бере на себе певні зобов’язання і відповідальність стосовно виконання спільної роботи. Тому, до менеджера передусім пред'являються вимоги високого професіоналізму й компетентності.
Ю. Татур запропонував одне з перших визначень поняття «компетентність фахівця – це прояв на практиці його прагнення і здібності (готовності) реалізувати свій потенціал (знання, вміння, досвід, особисті якості та ін) [4, с.67].
Професійну компетентність, як систему з трьох компонентів (соціальна, спеціальна та індивідуальна компетентності), розглядає В. Ландшаєр [1].
В одній із праць А. Маркової уточнюється визначення професійної компетентності, як «психічного стану, що дозволяє діяти самостійно і відповідально; володіння людиною здатністю й умінням виконувати певні трудові функції, які полягають в результатах праці людини» [3].
Як стверджує В. Лозовецька – професійна компетентність – це інтегративна якість, яка включає рівень оволодіння професійними знаннями, уміннями та навичками, а також особистісну компетентність, яка виявляється, перш за все, у комунікативності, творчості і креативності. Важливим є також особистісна варіативність, гнучкість, готовність до постійного саморозвитку та самовдосконалення. Особистісний компонент професійної компетентності зумовлює здатність спеціаліста до самостійного вибору власної стратегії професійної діяльності в нових умовах праці [2].
Детальний аналіз понять компетенція та компетентність наведено в роботі І.Чемерис [5]. Так, термін „компетенція” почав використовуватися спочатку лише у сфері лінгводидактики (комунікативна компетенція, іншомовна комунікативна компетенція), а термін „компетентність” більшою мірою був зорієнтований на професійну освіту. Проте чіткого розмежування цих термінів немає [5, с.85].
Виходячи з вищенаведеного аналізу, професійна компетентність менеджера підприємстві включає функціонально пов’язані між собою компоненти:
1) операційний – сукупність умінь та навичок практичного вирішення завдань;
2) особистісний – сукупність особистісних якостей, які є важливими для управління;
3) когнітивний – сукупність знань, що необхідні для управління;
4) рефлексивний – сукупність здібностей передбачати, оцінювати, «пригальмовувати» власну діяльність, обирати стратегію управління;
5) мотиваційний – сукупність мотивів, адекватних цілям і завданням управління.
Менеджер на підприємстві – це не лише фахівець, котрий професійно виконує функції управління, а й професіонал, який враховує специфіку підприємства як системи, де кожен управляє на своєму рівні і є суб'єктом управління, має певну орієнтацію – професійно працює з людьми. Виконуючи функціональні обов’язки він має вміти ефективно розв’язувати типові й нетипові ситуації та проблеми щодо здійснення конкретних професійних дій, забезпечення конкурентоспроможності виготовлених благ.
Менеджментом, в найбільш широкому сенсі, є управління, контроль і максимально результативне застосування соціально-економічних системних конструкцій і моделей. Найбільш суттєвими функціями менеджменту є вміння планувати, організовувати, мотивувати, вибудовувати комунікації, керувати, здійснювати процеси формування і прийняття рішень, контролювати і направляти. Узгодженість всіх даних функцій зумовлюється тим, що неможливо здійснювати управління неврегульованою системою. Іншими словами кажучи, чим жорсткіше сформована організаційна система підприємства, тим менше воно буде мати потребу в управлінні.
До складу завдань управління підприємством відносяться:
1) створення умов щодо автоматизації виробництва;
2) залучення до виконання робіт та надання послуг працівників, які мають більш високу кваліфікацію;
3) формування ефективної системи зацікавленості співробітників підприємства в досягненні поставлених результатів шляхом впровадження заходів стимулювання та мотивації;
4) вивчення спроможностей виходу на нові ринки;
5) визначення обсягів необхідних ресурсів та рівня забезпеченості ними;
6) контроль за роботою всіх підрозділів та виконанням поставлених завдань.
Отже, кінцевою метою управління підприємством є забезпечення прибутковості через оптимальну організацію виробничого процесу, включаючи розвиток технічної бази, ефективне використання кадрового потенціалу, творчої активності та особистої зацікавленості кожного працівника.
Дотримання норм ділової етики повинно стати головним принципом роботи менеджера за наступними правилами:
1) максимізація прибутку не повинна досягатися шляхом руйнування навколишнього середовища;
2) у конкурентній боротьбі варто використовувати лише дозволені прийоми, дотримуючись «правил гри» в ринковій економіці;
3) розподіл благ повинен бути справедливим;
4) варто показувати особистий приклад дотримання етичних норм на роботі та у побуті.
Професійна компетентність ґрунтується на знаннях і здібностях. На нашу думку, оцінити професійну компетентність менеджера на підприємстві можна шляхом встановлення його відповідності нижченаведеним вимогам:
1) розуміння природи управлінської праці і процесів менеджменту;
2) знання посадових і функціональних обов’язків менеджера, способів досягнення цілей, підвищення ефективності роботи організації;
3) уміння використати сучасні інформаційні технології й засоби комунікації, які необхідні в управлінському процесі;
4) володіння мистецтвом керування людськими ресурсами;
5) володіння мистецтвом налагодження зовнішніх зв’язків;
6) уміння робити правильні висновки, здатність до самооцінки.
Для того, щоб менеджери виконували такі складні й відповідальні функції, вони повинні мати спеціальні знання і використовувати їх у повсякденній роботі.
Крім того, щоб управління підприємством було більш ефективним, менеджеру завжди потрібно підвищувати кваліфікацію. Наприклад, організовану форму підвищення кваліфікації може здійснювати безпосередньо підприємство (семінари, навчання на робочому місці) – перевага полягає в тому, що це сприяє внутрішньо-фірмовому співробітництву, можливості економії коштів та здійснення прямого контролю.
Участь у заходах по підвищенню кваліфікації кадрів зовні підприємства (приватні та державні навчальні заклади) передбачає залучення одночасно незнаної кількості управлінського персоналу.
Також може здійснюватися неорганізоване підвищення кваліфікації шляхом самостійного вивчення спеціальної літератури, участі у професійних засіданнях, співбесідах, відвідання ярмарків, контактів з ВУЗами.
Ще одним важливим елементом в підготовці менеджера є засвоєння навчання методом лідерства (здібності впливу своєю поведінкою на дії інших людей). Саме ця здібність є важливим аспектом для розвитку людського капіталу.
Як підсумок, слід зазначити, що при оцінці професійної компетентності менеджера на підприємстві ми виходили з таких положень: поняття компетентності відображає готовність та здатність до виконання конкретних видів діяльності; стратегія професійної компетентності розглядається нами через підвищення кваліфікації для становлення особистості фахівця, як професіонала.
Список літератури:
1. Ландшеер В. Концепция «минимальной компетентности» / В. Ландшеер // Перспективы: Вопросы образования. – 1988. – № 1. – С.36–38.
2. Лозовецька В.Т. Теоретико-методологічні засади формування професійної компетентності фахівця сфери послуг і туризму в умовах ринкового середовища / В.Т. Лозовецька, Л.Б. Лук’янова, Л.В. Козак // Формування професійної компетентності фахівця сфери послуг і туризму: навчально-методичний посібник. – Київ, 2010. – 382 с.
3. Маркова А.К. Психология профессионализма / А.К. Маркова. – М.: Высшая школа, 1996. – 278 с.
4. Татур Ю.Г. Компетентностный подход в описании результатов и проектировании стандартов высшего профессионального образования: Материалы ко второму заседанию методологического семинара. Авторская помощь / Ю.Г. Татур. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004. – 68 с.
5. Чемерис І. Нові вимоги до спеціаліста: поняття компетентності й компетенції / І. Чемерис // Вища освіта України. – 2006. – №2. – С. 84 – 87.
Усікова Леся Олександрівна
Філія ПАО «Креди агриколь банк»
Начальник правового відділу
УДК 336.71.078.3
АУДИТОРСКИЙ ОТЧЕТ КАК ИТОГОВЫЙ ДОКУМЕНТ АУДИТОРСКОЙ ПРОВЕРКИ В КОММЕРЧЕСКОМ БАНКЕ
Результат работы аудитора – заключение, которое выдается после окончания проверки. В заключении оценивается достоверность и соответствие действующему законодательству, бухгалтерской и финансовой отчетности, платежно-расчетных документов, налоговых деклараций и других финансовых обязательств и требований контрагентов. Заключение – официальный документ, заверяемый подписью и печатью аудитора, оно содержит выводы о соответствии бухгалтерской и финансовой отчетности банка требованиям, предъявляемым к ведению банковских операций, бухгалтерского учета и составлению годовой финансовой отчетности [1, c. 578].
Актуальность данной темы обусловлена наличием в государстве нестабильной политической, а в свою очередь и экономической ситуации. Такая ситуация вызывает недоверие и к банковской системе в целом. Предоставление пользователям для принятия экономических решений полной, правдивой информации, не вызывающей сомнения о финансовом состоянии, результатах деятельности и денежных потоках банка, укрепит их доверие. Ведь основной функцией аудита является полный и постоянный контроль над правильностью проведения банковских операций. Именно в аудиторском заключении даются рекомендации и указания по исправлению недостатков и улучшению всей работы в целом. Найденные аудитором недостатки в деятельности банка на раннем этапе с целью концентрации усилий руководства банка и адекватных действий, направленных на их исправление, для устранения нежелательных последствий, могут поставить под угрозу безопасность денежных средств или причинить вред ведению банковской деятельности.
Теоритической основой данного исследования являются научные труды по проведению внутреннего аудита, по банковской деятельности, по анализу действующего законодательства, по внедрению международных стандартов. Данные вопросы исследовали такие ученые как Петрик О.А., Фенченко М.Т., Баранов П.П., Сопко В.В., Бычкова С.М., Ветрова В.А., Скрипкин В.И., Пискова Ж.В., Заруба О.Д., Кадурина Л.А., Спяк Г.И., Фарион Т.И. и Васюренко О.В.
Целью данной работы является изучение научных трудов по исследуемой теме, анализ действующего законодательства, рассмотрение процедуры внедрения и применения международных стандартов в отечественный аудит. А также обобщение и обработка изученного материала с целью поиска нового и практически применимого материала в области проведения внутреннего аудита в коммерческих банках.
Аудит как вид профессиональной деятельности возник в XIII веке в Англии.
До 1900 г . существовала общая для аудиторов практика простого подсчета баланса или добавления фраз типа: «Проверено и найдено верным». На первоначальном этапе не существовало единой формы заключения. Аудиторы по-разному понимали стоящие перед ними задачи: проверка книг, контроль счетов и др. В заключении писали, что «мы (аудиторы) удостоверяем, что, по нашему мнению, баланс правильно составлен, дает честную и объективную оценку, верно представляет финансовое состояние. В 1917 г . были предприняты попытки стандартизации заключения, так как различие форм вело к ошибкам и непониманию. Первое стандартное заключение уже имело ссылки на официальный источник – Федеральный резервный комитет. Однако работа аудитора еще ограничивается проверкой счетов и документов, основой вывода остается мнение. После «великой депрессии» Комиссией по ценным бумагам и биржам были разработаны новые специальные требования к аудиторскому заключению. Эти требования привели к разделению заключения на два параграфа. Первый – описание проведенной работы, второй – выражение мнения аудитора. Появление стандартов для аудиторского заключения обусловлено целыми историческими этапами развития, продиктовано самой практикой.
На развитие аудита в целом и аудиторского заключения в частности оказало влияние множество факторов политического, социального, экономического, юридического и профессионального характера. Иногда все эти факторы оказывают совокупное воздействие, хотя не следует пренебрегать и воздействием каждого из них в отдельности. Например, на заре аудита, когда еще не было соответствующего законодательства, основное влияние оказывали экономические факторы. Теория, предложенная Бычковой С.М., говорит о том, что изначально аудит основывался и на управленческих решениях типа «затраты – прибыль». Целью профессиональных органов в этот период была разработка единых форм для аудиторских и финансовых отчетов. После завершения этого процесса в законодательном порядке была установлена прямая зависимость между благосостоянием общества и стандартами аудита [2].
Сегодня действующим законодательством Украины в соответствии со ст. 7 Закона Украины «Об аудиторской деятельности» аудитор оформляет результаты своей проверки аудиторским отчетом и другими аудиторскими документами.
Однако в экономической литературе под названием аудиторский отчет понимают два очень близких, но одновременно разных аудиторских документов – отчет и выводы. Так, например, Петрик Е.А. и Фенченко Н.Т. предлагают понимать под аудиторским отчетом широкий по содержанию документ, основные положения которого обусловливаются соглашением между аудитором и банком – заказчиком аудита. Этот документ составляется для заказчика, тогда как аудиторский вывод на широкий круг пользователей [3, с.84].
Дополнительные документы не являются обязательными и могут носить разные названия. Так, например Кадурина предлагает дополнительный документ называть: «Аудиторский отчет», «Отчет о ведении аудита», «Отчет по результатам проведения аудита», «Аналитический обзор», «Экспертный осмотр», «Замечания и рекомендации по результатам аудиторской проверки». [4,с.148]
Так как в данной статье рассматривается внутренний аудит в коммерческом банке, то предметом нашего исследования будет аудиторский отчет, который мы можем назвать и заключением. Круг пользования данным документом строго ограничен, так как изначально составляется для руководства банка, и основной своей целью имеет раннее устранение обнаруженных несоответствий в проведении и оформлении банковских операций.
В целом основная цель аудиторского заключения – дать верную и объективную оценку финансового состояния. Необходимым условием при этом, кроме правильного составления финансовой отчетности, является соблюдение действующего законодательства и соответствующих стандартов. Делая вывод о том, что отчетность не содержит существенных ошибок и недочетов, аудитор ориентируется на потребителей данной информации – управляющих банками [2].
Основным нормативным документом, регулирующим составление аудиторского отчета при проведении внутренней аудиторской проверки в коммерческом банке, являются «Методические указания по применению стандартов внутреннего аудита в банках Украины» утверждены Постановлением Правления Национального Банка Украины от 20.07.1999 года № 358. В соответствии с этим нормативным актом служба внутреннего аудита при выполнении своих обязанностей должна применять стандарт №6 – составление аудиторского отчета. На основании этого стандарта должны отражаться все недостатки, нарушения и злоупотребления, которые имели место при проведении банковских операций. Важно также изложить причины, особенно организационного характера, которые создали условия для возникновения нарушений, и дать свои предложения относительно внедрения способов по их устранению. В отчете необходимо дать квалифицированную оценку состояния системы внутреннего контроля соответствующего подразделения банка. Васюренко О.В., Спяк Г.И., Фарион Т.И. подчеркивают, что стандарты внутреннего аудита внедряются в деятельность коммерческого банка с целью:
- усовершенствования практики проведения внутреннего аудита;
- обеспечения качественного анализа и оценки системы внутреннего контроля;
- осуществления постоянного мониторинга банковских рисков;
- проверки соответствия осуществленных банковских операций политике, установленным процедурам, а также действующему законодательству;
- составления унифицированных аудиторских отчетов [5, с.359];
- разработки и внедрения способов профилактики возникновения рисков и обеспечения финансовой стабильности банка [6, с.274].
Однако стандартизация аудиторского отчета – процесс чрезвычайно сложный. Содержание этого документа зависит от конкретных обстоятельств, результатов проверки и пр. В связи с этим Сопко В.В. рекомендует применять и произвольную форму [7].
Перед началом составления аудиторского отчета аудитор окончательно оценивает аргументированность своих доказательств, исходя из того, что они находятся под влиянием внутренних и внешних источников их содержания – визуальных, документальных или устных доказательств. В связи с тем, что достоверность аудиторских доказательств зависит от обстоятельств, при которых они были получены. Исходя из обстоятельств, где они были обнаружены происходило деление: внешние, внутренние, полученные самим аудитором и доказательства в виде документов и письменной информации [8, с.138].
Отчет по результатам банковской аудиторской проверки должен складываться с трех частей: вступительной, аналитической и итоговой.
Наибольший интерес представляют виды аудиторских отчетов. Непосредственно на классификацию влияет содержание самого отчета.
Новая редакция Международных стандартов аудита, предоставление уверенности и этики, которые разрабатывает Совет по международным стандартам аудита и предоставлению уверенности, утверждает и вводит в действие Международная федерация бухгалтеров и которые признаны решением Аудиторской Палаты Украины как национальные в Украине с 2003 года., обусловила изменения в тех Международных стандартах аудита, которые касаются непосредственно выбора, модификации и предоставления аудиторского заключения.
Так, Кадурина Л.А. отмечает, что аудитор должен квалифицировать обстоятельства, которые привели его к тому или иному виду отчета. Теория и практика нашего времени выделяет четыре основные вида аудиторского заключения. Рассмотрим как предлагает понимать виды аудиторских заключений Петрик Е.А. и Фенченко Н.Т.
1. Позитивное – когда аудитор получил всю необходимую информацию для проверки, и эта информация отображает реальное состояние вещей, соответствует установленной форме, а также нормам действующего законодательства [3, с.85]. Международные стандарты аудита указывают, что такой вид заключения можно еще называть и безусловно- положительное, а также, что необходимости в модификации заключения аудитора нет. МСА 700, МСА 800, МСЗО 2400 регламентируют предоставление безусловно-положительного заключения при различных обстоятельствах [9].
2. Условное или условно-положительное – когда у аудитора есть неуверенность через ограничение его в работе, недостаточность информации или когда последствия каких-либо ситуационных обстоятельств невозможно точно спрогнозировать, или несогласие аудитора с определенными действиями. В некоторых случаях заключение может быть условно-позитивным, если неуверенность или несогласие аудитора не является существенными [3, с.85]. Регулируется МСА 570, МСА 701, МСА 710, МСА 800, ПМПА 1005.
Данный тип заключения является наиболее применимым на практике, однако в настоящее время все чаще и чаще встает вопрос о модификации аудиторского заключения. Аудиторское заключение является модифицированным в том случае, если содержит дополнительные пояснения, но ограничения в него не вносятся [7]. Однако, Кадурина Л.А. также выделяет заключение с дополнениями, имеющими кроме стандартных разделов содержит комментарии, которые не относятся к основной деятельности. Разница между модифицированным заключением и заключением с дополнениями не особо существенна и практически не применима. Наиболее правильным будет выделить разные варианты модифицированного заключения, как предлагает Баранов П.П., а именно модификация введения в заключение специального параграфа, не связанного с результатами оценки достоверности, и модификация, которая приводит к выдаче заключения, отличного от безусловно положительного, то есть непосредственно связана с количественной и качественной оценкой [10].
Введение объяснительного параграфа не влияет на мнение аудитора, его лучше размещать после параграфа с аудиторским мнением в разделе с описанием обязанностей аудитора, если таковой имеется. МАС 570, МСА 701, МСА 710, МСА 800, МСЗО 2400 регламентируют добавление объяснительного параграфа [9].
3. Негативное или отрицательное – когда неуверенность или несогласие аудитора являются существенными [3, с.85]. А также в случаях, когда влияние на финансовые отчеты несогласия с управленческим персоналом и значительные сомнения относительно непрерывности деятельности настолько существенные и всеохватывающие, что по мнению аудитора модификация заключения не является адекватной для раскрытия обманчивого или неполного характера предоставленных документов. МСА 570, МСА 701, МСЗО 2400 предоставляют обстоятельства, по которым аудитор высказывает отрицательное мнение [9].
4. Отказ от предоставления заключения оформляется документом, в случае невозможности на основании предоставленной информации сформировать мнение о финансовом состоянии проверяемого объекта. [3, с.86] МСА 701, ПМПА 1005 регламентируют обстоятельства, по которым аудитор может отказаться от высказывания мнения [9].
Для успешного развития и нормального функционирования таких органов, как независимый финансовый внутренний контроль необходима разработка соответствующих стандартов, особенно в отношении заключения - итогового документа и результата всей работы аудитора [2].
Сложность при разработке и написании отчета о внутренней аудиторской проверке состоит в том, что в настоящий момент нет нормативно-закрепленной формы отчета, предоставляемой аудиторами, не определен объем информации, содержащейся в аудиторском отчете. Разработанные стандарты аудиторской деятельности не являются обязательными для их выполнения несмотря на то, что в стандартах указывается на обязательность их применения в случае проведения обязательного, а значит и внутреннего аудита. Некоторые вопросы касаются разработки и применения внутренних инструкций для проведения аудита, которые разрабатываются самими банками.
В аудиторском заключении целесообразно указывать дату и вид нарушения, а также дату внесения исправлений, что весьма существенно, поскольку это обязывает исполнителей вносить исправления непосредственно в момент проведения аудиторской проверки или после ее окончания, но до момента предоставления акта правлению банка. В этом случае у аудиторов не возникает необходимости проверять внесение изменений в бухгалтерскую отчетность по итогам предыдущих проверок. Подобный контроль с точки зрения аудита возможен только в банках, поскольку банки составляют ежедневный баланс.
В настоящее время все чаще во всем мире специалистами - аудиторами высказывается точка зрения о том, что - важны не правила и стандарты аудита, а выполнение аудитором своих функций. А именно, что целью и сутью профессии аудитора является, невзирая на стандарты, подтверждение соответствия выполняемых банковских операций установленным правилам и действующему законодательству.
Литература:
1. Банковский портфель -3 Отв. за ред. Коробов Ю.И., Рубин Ю.Б., Солдаткин В.И.-М.: „СОМИНТЕК”, 1995.- С.752
2. Бычкова С.М. История развития и особенности составления аудиторского заключения // Бухгалтерский учет №3, 1994г.
3. Петрик О.А., Фенченко М.Т. Аудит в зарубежных странах: Учеб.-метод.пособ. для самост.изуч.дисц./За об. Ред. О.А.Петрик.-К.:КНЕУ,2005.-168с.
4. Кадурина Л.О. Основы аудита: Учебное пособие – Киев: Издательский Дом «СЛОВО», 2003.-184с.
5. Учет аудит в банках: Учеб.пособ./ О.В.Васюренко, Л.В.Сердюк, О.М.Сидоренко и др.; Под.ред. О.В.Васюренко.- К.:Знание, 2006.-595с.
6. Спяк Г.И., Фарион Т.И. Учет и аудит в банках: Учебное пособие.- К.: Атика, 2004.- 328с.
7. Сопко В.В Аудиторский отчет и аудиторское заключение // Бухгалтерский учет и аудит №10 1995г.
8. Заруба О.Д. Банковский менеджмент и аудит. К.: «Издательство Лібра» ООО, 1996Г., 224 с.
9. Пискова Ж.В. Аудиторское заключение: Методика выбора в свете изменений международных стандартов аудита // Бухгалтерский учет и аудит № 2, 2010г.
10. Баранов П.П. Причины модификации аудиторского заключения // Аудитор №1, 2004г.
Шевчук Олександр Петрович
Вінницький соціально-економічний інститут
Університету «Україна», магістрант
ПОЛІТИКА АКТИВІЗАЦІЇ інвестиційної діяльності ПІДПРИЄМСТВА
Одним з основних завдань реформування національної економіки України є активізація інвестиційної діяльності та формування її нового організаційно-правового економічного механізму, що має відповідати вимогам подолання кризи й оздоровлення економіки.
Питання активізації інвестиційної діяльності вітчизняних підприємств різних типів розглядалися в працях О. Амоші, І. Бланка, А. Гойко, Г. Губерної, О. Даниленка, А. Мороза, М. Савлука, А. Поручника, В. Федосова та ін. Вагомий внесок у розвиток інвестиційної теорії зробили зарубіжні вчені: Л. Гітман, Дж. Кейнс, Д. Тобін, У. Шарп та ін.
Незважаючи на високий науковий рівень та глибину теоретичних і прикладних досліджень окремих напрямів та чинників інвестиційних процесів на рівні підприємства [2-4 та ін.], питання активізації їхньої інвестиційної діяльності потребують додаткових досліджень.
Інвестиції, як відомо, є джерелом приросту виробничих потужностей і капіталу кожного підприємства. Закон України «Про інвестиційну діяльність» [1] визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
Особливості інвестиційної діяльності та напрями її активізації розглянемо на прикладі ПАТ «ПлазмаТек», яке знаходиться к селищі Рудниця Вінницької області й спеціалізується на виробництві електродів.
У процесі аналізу інвестиційної діяльності підприємства ПАТ «ПлазмаТек» нами було використано форму №1 «Баланс» та форму №3 «Звіт про рух грошових коштів», а також примітки до річної фінансової звітності за 2008-2010 рр.
Результати аналізу показують (табл. 1), що інвестиційна діяльність на підприємстві протягом періоду, що аналізується, значно активізувалася. Так, загальний обсяг інвестиційних вкладень збільшився в 2009 році на 15161 тис. грн. (2,8 раза) в порівнянні з 2008 роком, а в 2010 році приріст склав 13234 тис. грн. (в 1,9 рази).
Порівняння обсягів та структури вкладень в різні форми інвестування свідчить, що пріоритетними для підприємства є капітальні інвестиції, а в 2010 році пріоритетними стають також фінансові інвестиції, а саме – інвестиції в акції.
Фінансові інвестиції підприємства різко зросли саме у 2010 році – до 12394 тис. грн. й становили 93,7% від загального обсягу інвестицій. Підприємство має довгострокові фінансові інвестиції (частки у статутному капіталі ПП «ПлазмаТек-Транс», ТОВ «Керамік-Сервіс», ТОВ «Прагма-Фактор») тощо.
І все ж реальні інвестиції, а конкретніше – капітальні вкладення, розглядаються керівництвом ПАТ «ПлазмаТек» як основний напрям інвестування. Саме така ситуація спостерігалася на ПАТ «ПлазмаТек» в 2008-2009 рр., коли було введено в експлуатацію нові виробничі потужності (новий цех із виробництва електродів).
Інвестиційна політика на ПАТ «Плазматек» відображає співвідношення між виділенням для розроблення корпоративної та інших стратегій коштами і необхідним обсягом інвестицій. Таким чином, ядром інвестиційної політики виступає пошук джерел фінансового забезпечення інвестиційних процесів.
Варто зауважити, що виробництво якісних зварювальних електродів – бізнес дуже капіталоємний. Збільшення виробництва на 100 т на місяць потребує інвестицій близько 0,5 млн. дол. Основні засоби та обігові кошти тут приймають участь приблизно в рівних частках. Це при купівлі вітчизняного обладнання. А при закупівлі імпортного обладнання – його частка ще більша.
Частка інфраструктури в сумі, вказаній щодо основних засобів, усереднена і складає близько 50 тис. дол. на той же додатковий обсяг. Але вкладення в цьому напрямку за окремими проектами (котельня, резервна лінія електропостачання, станція резервного живлення) близькі до інвестицій в технологічне обладнання.
У зв’язку з цим варто підкреслити, що поповнення інвестиційних ресурсів підприємства здійснюється переважно через рекапіталізацію прибутку та додатковий випуск (емісію) акцій.
Статутний фонд Товариства становить 3 522 360,00 грн. Він розподілений на 14 089 440 простих іменних акцій, номінальною вартістю 0,25 грн. кожна.
Розмір чистих інвестицій, які планується отримати від випуску додаткової емісії акцій розрахуємо за формулою (1):
ЧІ = (ЦПА *КА) – ДМ - ВДрА - ВРА, якщо ДМ = 0,1 (НВА *КА), (1)
де ЧІ – чисті інвестиції, грн.; ЦПА – планова ціна продажу акцій додаткової емісії грн./за 1 акцію; КА – кількість акцій додаткової емісії, шт.; ДМ – державне мито за реєстрацію інформації про випуск акцій, грн.; НВА – номінальна вартість 1 акції, грн./1 акцію; ВдрА – витрати на державну реєстрацію випуску акцій і внесення змін до Статуту, грн.; ВРА – витрати на реалізацію акцій додаткової емісії, грн.
Розмір чистих інвестицій що надійде на ПАТ «Плазматек» від додаткової емісії в 2 млн. акцій за плановою ціною 0,25 грн. становитиме:
ЧІ = (0,25*2 000 000) – 0,1(0,25*2 000 000) – 500 – 4 000 = 445 500 грн.
Для оцінки ефективності випуску й обігу акцій використовують такі показники, як: капіталізована вартість акцій (КВА), балансова вартість однієї акції (Аб), співвідношення ринкової і балансової вартості акцій (Са), прибуток на акцію (Па), дивідендна віддача акцій (Да), коефіцієнт забезпеченості привілейованих акцій (КЗ).
Капіталізована вартість акцій (КВА) визначає ринкову вартість акцій акціонерного товариства, тобто:
де Q – кількість емітованих акцій; Ар – ринкова вартість однієї акції.
Капіталізована вартість акцій для ПАТ «Плазматек» складає:
Ква = 14 089 440 * 0,28 = 3 945 043,2 грн.
Балансова вартість однієї акції (Аб) є бухгалтерським підтвердженням забезпеченості кожної емітованої акції капіталом акціонерного товариства.
Вона обчислюється за допомогою формули (3.3):
де Ка – балансова вартість акціонерного капіталу; Р – розмір страхового (резервного) фонду.
Балансова вартість однієї акції ПАТ «Плазматек» становить 0,2875 грн.:
Аб = (3 522 360 + 528 354) / 14 089 440 = 0,2875.
Співвідношення ринкової і балансової вартості акцій (Са) – це узагальнюючий індикатор, що свідчить про успіх (невдачу) акціонерного товариства, тобто:
Співвідношення ринкової і балансової вартості акцій ПАТ «Плазматек» становить:
Са = 0,28 / 0,2875 = 0,9739.
Як видно з розрахунку, ринкова вартість акцій є дещо нижчою від балансової. Таким чином, можна стверджувати, що ПАТ «Плазматек» має резерви щодо удосконалення своєї інвестиційної політики.
Прибуток на акцію (Па) розраховується за наступною формулою (5):
де Пч – сума чистого прибутку; Впк – абсолютна сума відсотків за користування позиковими коштами.
Для ПАТ «Плазматек» прибуток на акцію склав:
Па = (10 175 957 - 0) / 14 089 440 = 0,72224 грн.
Дивідендна віддача акцій (Да) характеризує розмір доходу, що спрямовується на поточне споживання акціонерів, тобто виплату дивідендів у розрахунку на одну акцію за ринковою вартістю:
де d – розмір нарахованого дивіденду в національній валюті.
Дивідендна віддача акцій для ПАТ «Плазматек» становить:
Да = 0,15 / 0,28 = 0,54 грн.
Отже, загалом можна стверджувати, що політика ПАТ «Плазматек» щодо активізації його інвестиційної діяльності базується залучені додаткових коштів у розвиток підприємства через рекапіталізацію прибутку та випуск акцій.
Література:
1. Про інвестиційну діяльність» : закон України від 18.09.1991р. № 1560-XII // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 47. – Ст. 646.
2. Бланк И. А. Основы инвестиционного менеджмента : в 2 т. / И. А. Бланк. – К. : Ника-центр, Эльга-Н, 2001. – Т. 1. – 535 с.; Т. 2. – 512 с.
3. Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності : підручник / М.П. Денисенко. – К. : Алерта, 2003. – 338 с.
4. Шарп У. Инвестиции / У. Шарп, Г. Александер, Дж. Бейли ; пер. с англ. – М. : ИНФРА-М, 1998. – 1028 с.
Яковенко Галина Василівна,
Вінницький соціально-економічний інститут
Університету «Україна», магістрант
СТРАТЕГІЇ ІНТЕНСИВНОГО ЗРОСТАННЯ ЯК ОСНОВА
ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Основою підтримання і підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств в умовах переходу до ринкових відносин та глобалізації економіки є розробка і реалізація стратегій інтенсивного зростання. На це вказують як вітчизняні, так і зарубіжні вчені: А. Воронкова, В. Гросул, С. Ільєнкова, О. Кендюхов, К. Клейн, Ф. Котлер, Н. Куденко, Р. Фатхутдінов, Л. Шевченко, А. Яковлева та ін. Але, незважаючи на велику кількість публікацій із зазначеної проблематики, існує необхідність узагальнення досвіду із розробки та реалізації стратегій інтенсивного зростання.
До стратегій інтенсивного зростання зазвичай включають стратегії глибокого проникнення на ринок, розвитку ринку та розвитку товару [1].
Стратегія глибокого проникнення на ринок означає збільшення обсягів збуту та ринкової частки підприємства без зміни його товарних-ринкових позицій: за рахунок існуючих товарів на існуючих ринках. Ця стратегія характеризується низьким комерційним ризиком та реалізується за допомогою таких засобів, як активізація рекламної діяльності, застосування засобів стимулювання збуту, підвищення рівня сервісного обслуговування товарів та розвиток збутової мережі.
Стратегія розвитку ринку означає адаптацію існуючих товарів підприємства до нових ринків збуту, в тому числі й територіальних. Ця стратегія характеризується довгостроковими перспективами реалізації, високим комерційним ризиком та необхідністю значних витрат на дослідження каналів збуту товарів.
Стратегія розвитку товару означає модифікацію товару фірми або його якісних параметрів (стилю, іміджу, розширення асортиментної лінії) для існуючого кола споживачів, тобто підприємство пропонує вдосконалений товар або розширює його асортимент. Реалізація стратегії можлива через підвищення якості товару, розробку нових моделей товару та розробку нових товарів [2].
Ми вважаємо, що успішна реалізація цієї стратегії, наприклад завдяки підвищенню якості продукції, є гарантією успішного просування продукції підприємства на ринку не тільки в коротко-, але і в довгостроковій перспективі. Адже якість продукції – це той важливий індикатор, який лежить в основі її конкурентоспроможності [3, с. 178].
Стратегія розвитку товару за рахунок підвищення його якості, на відміну, наприклад, від стратегії зниження витрат, орієнтується в першу чергу не на отримання прибутку, хоча це також передбачається, а на максимальне задоволення потреб споживача. При її розробці та реалізації ставиться завдання «… так добре пізнати й зрозуміти клієнта, що товар або послуга будуть точно підходити останньому й продавати себе самі» [4, с. 47].
Ця стратегія, як і попередня, характеризується значними строками реалізації, високим рівнем ризику та значними витратами на розробку й виробництво нових товарів.
Розглянемо особливості реалізації стратегій інтенсивного зростання на прикладі виробничої фірми (ВФ) приватного малого підприємства (ПМП) «Панда», яке розміщується у м. Вінниці й спеціалізується на виробництві безалкогольних напоїв. Причому почнемо їх розгляд із стратегії розвитку товару як основної серед них.
Успішній реалізації цієї стратегії сприяє те, що на підприємстві для виробництва безалкогольних напоїв під торговою маркою (ТМ) «Караван» використовуються якісні складники (переважно натурального походження); це – чиста артезіанська вода, смако-ароматичні складові німецького виробництва, цукор (для підсолоджування напою – без додавання його замінників). Підвищені витрати на якісні складники напоїв компенсуються практично нульовими витратами на їх рекламу, оскільки за рахунок високої якості ця продукція «сама знаходить шлях» до споживача. Крім того, ВФ ПМП «Панда» характеризується високою раціоналізацією процесів виробництва, що робить її доступною за ціною для масового споживача.
Реалізації стратегії розвитку товару на основі підвищення його якості, а відтак, і підвищенню конкурентоспроможності ВФ ПМП «Панда» сприяє її довгострокове співробітництво з провідною європейською консалтинговою компанією «Velcourt». Ця компанія надає послуги (консультації) для власників виробничих підприємств щодо ефективного використання якісних природних ресурсів (води артезіанських джерел) та виробничого обладнання (для зменшення собівартості продукції). Таким чином, споживачі продукції «Караван» не платять за використання зайвого обладнання, а існуючі потужності використовуються на 80 % (із урахуванням обслуговування, ремонту та дезінфекції); це рівень кращих європейських виробників.
Співпраця з компанією «Velcourt» почалася з середини 2000 року, з підписання контрактів та складання комплексного бізнес-плану з виробництва продукції. Завдяки цій співпраці на ВФ ПМП «Панда» у 2002 році була сертифікована, згідно міжнародних стандартів ISO 9001, система управління якістю. Остання передбачає поглиблення зв’язку діяльності фірми з інтересами споживача та децентралізацію рішень задля підвищення якості продукції та загальної ефективності.
У 2010 році ВФ ПМП «Панда» розпочало виробництво та розлив негазованої артезіанської води у тару 6, 1,5 та 0,5 літрів. Зазвичай інші виробники використовують технологію штучного пом’якшення негазованої води, видаляючи мінеральні солі кальцію та магнію, домагаючись відсутності накипу при кип’ятінні. При цьому вода втрачає свій природний склад та смак. Тому було прийнято рішення виготовляти воду, яка має первісний природній смак, натуральні мінеральні солі та мікроелементи. Така вода є і смачною і корисною для здоров’я.
Згідно зі стратегією підвищення якості продукції, на фірмі «Панда» впроваджено інноваційний підхід до технологій розчинення вуглекислого газу у мінеральній воді та напоях ТМ «Караван». Для цього майже цілий рік проводились дослідження, експерименти та дегустації, встановлювалось додаткове обладнання, був задіяний чи не весь виробничо-технічний персонал підприємства.
В результаті, з листопада 2010 р. для виробництва мінеральної води і безалкогольних напоїв ТМ «Караван» використовується вуглекислий газ виключно біологічного походження, а саме газ, що утворюється в процесі спиртового зброджування цукрів дріжджовими бактеріями. Вуглекислий газ біологічного походження (біодіоксид вуглецю) є для людини дружнім продуктом, бо бродіння – це природний процес, який у невеликих кількостях відбувається навіть у системі травлення людського організму. Технології бродіння люди почали застосовувати у приготуванні продуктів харчування та виготовленні напоїв ще із стародавніх часів.
Спосіб очищення біодіоксиду вуглецю полягає у тому, що застосовуються властивості природних матеріалів: води, активованого вугілля та мінералу цеоліту. Вода розчиняє та осаджує спирти й органічні домішки, що утворились під час бродіння; активоване вугілля абсорбує запахи та присмаки; цеоліт зневоднює (видаляє вологу).
На відміну від вуглекислого газу, виготовленого шляхом уловлювання побічних газів хімічних та нафтохімічних виробництв або спалюванням газоподібного та рідкого палива, біодіоксид вуглецю має приємний смак завдяки відсутності шкідливих (а інколи й отруйних) домішок навіть в мінімальних, дозволених МОЗ України, кількостях.
Нове сучасне обладнання і відповідний санітарний режим дозволили виключити консерванти з виробництва і збільшити вміст соку в напоях. З вересня 2008 року вся продукція «Караван» випускається без консервантів. Отже, споживачі продукції ВФ ПМП «Панда» не шкодять своєму здоров’ю, вживаючи її.
Стратегія глибокого проникнення на ринок у варіанті ВФ ПМП ВФ «Панда» передбачає передусім підвищення рівня сервісного обслуговування споживачів. А тому з 2009 року продукція ТМ «Караван» стала ще ближчою і доступнішою для споживача. Нині її можна придбати з доставкою додому, зробивши замовлення на сайті онлайн супермаркету www.ambar.ua.
Компанія «Амбар» створена в серпні 2008 р. З лютого 2009 діє сайт www.ambar.ua Основна діяльність компанії – доставка товарів додому та в офіси. У грудні 2009 компанія «Амбар» стала офіційним партнером компанії «МЕТРО КЕШ і Керрі». Наявність на сайті фотографій товарів, цілодобове оформлення замовлення, а також інтуїтивно зрозумілий інтерфейс, роблять покупку улюбленої продукції максимально комфортною.
Реалізації стратегії розвитку ринку сприяє те, що фірма «Панда» зняла територіальні обмеження та ексклюзивні права по реалізації продукції «Караван» для дистриб’юторів. Простіше кажучи, тепер кожний бажаючий може брати продукцію «Караван» безпосередньо у виробника за дистриб’юторськими цінами. Тим самим, підприємство намагається відновити конкуренцію на ринку дистриб’юторських та логістичних послуг для продукції ТМ «Караван». Така конкуренція природним шляхом має встановити найбільш оптимальні логістичні канали розподілу продукції, зменшити витрати в ланцюгу «виробник – дистриб’ютор – роздрібна торгівля – споживач» та удосконалити асортиментну політику підприємства.
Іншими словами, зараз асортимент визначає споживач, а не підприємство, тому що воно вимушене продукувати тільки те, що купує споживач, а не те, що можуть продати дистриб’ютори. Причому територію і час відвантаження продукції визначають самі дистриб’ютори. Це означає, що ВФ ПМП «Панда» – чи не єдиний в Україні виробник, що працює під замовлення, тому його продукція не складується.
Підсумовуючи зазначимо, що ВФ ПМП «Панда» завдяки успішній реалізації стратегій інтенсивного зростання підвищила свою конкурентоспроможність на ринку безалкогольних напоїв України, це дозволяє їй утримувати частку на рівні 5,4 % (2010 рік).
Література:
1. Бутенко Н. В. Основи маркетингу : підручник [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://books.efaculty.kiev.ua/mrk/3/
2. Клейн К. Стратегический маркетинг как основа стабильного роста компании / Константин Клейн // Маркетинг и маркетинговые исследования. – 2005. – № 1. – С.2-7.
3. Різниченко Л.В. Розробка стратегії підвищення якості продукції як гаранту зростання конкурентоспроможності підприємств / Л.В. Різниченко // Вісн. Хмельн. нац. ун-ту. Серія : Економічні науки. – 2010. – № 1, т. 2. – С. 178-184.
4. Котлер Ф. Основы маркетинга / Филип Котлер ; пер. с англ. – М. : Прогресс, 1990. – 436 с.
Вознюк Таїса Костянтинівна,
викладач Вінницького кооперативного інституту,
здобувач Хмельницького національного університету
УДК 005.336.3
ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
У статті розглянуто питання правових засад, методів та інструментів управління якістю продукції легкої промисловості.
The question of legal principles, methods and instruments of quality management of products of light industry is considered in the article.
Ключові слова: управління якістю, споживач, продукція, стандартизація, сертифікація, знаки відповідності.
Keywords: quality management, user, products, standardization, certification, signs of accordance.
Постановка проблеми. Однією з істотних проблем на ринку товарів легкої промисловості є якість продукції. Незважаючи на те, що за останні 3 роки зросли обсяги продажу якісних виробів, в основному це збільшення відбулося в сегменті дорогого фірмового одягу та взуття. Дані про звернення громадян до місцевих Управлінь у справах захисту прав споживачів свідчать, що товари легкої промисловості є об’єктами майже 50 % претензій. Найбільша кількість скарг за непродовольчими товарами стосується продажу неякісного взуття (33 % від загальної кількості скарг), одягу і білизни (8 %). Це також підтверджується даними вибіркових перевірок, під час яких бракується 50 % тканин, 13 % швейних виробів, 31,4 % білизняного трикотажу та 15,5 % верхнього трикотажу.[6]
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем підвищення ефективності управління якістю присвятили свої роботи такі науковці: Апілат О.В.,
Арістов О.В., Гличев Г.В., Демінг Е., Дж.Джуран., Длугопольський О.В., Ісікава К., Кросбі Ф., Кущевський Ю.П., Лапуста М.Г., Макогон Ю.В., Нугаєв М.А., Павлов В.І., Приходько В.М., Саранча Г.А., Тарасенко І.О., Тагуті Г., Фейгенбаум А., Харінгтон Дж., Шаповал М.І., Шишков Г.М., Швиданенко Г.А., Шухарт В., Яновський М.А. та інші.
У роботах цих вчених ґрунтовно розглянуто підходи до визначення якості, методи оцінки рівня якості продукції, організаційні аспекти та системи управління якістю.
Метою дослідження є обґрунтування дієвих методів і засобів управління та забезпечення якості продукції.
Результати дослідження. Управління якістю – це вплив на процес створення та експлуатації продукції з метою забезпечення її якості (стандарт ISO 9004). А це означає, що об’єктом управління якістю є виробничий процес, у якому при створенні продукції формується її якість. Система якості як інструмент управління якістю є суб’єктом управління. Вона впливає на виробництво тим, що організовує та регламентує виконання таких функцій:
- розроблення політики якості ;
- контроль якості продукції на всіх етапах її створення;
- збір, аналіз та розподіл інформації про якість випущених виробів та перспективних зразків, а також про досягнення науки , техніки та технологій;
- розроблення та впровадження у виробництво контролю і випробувань, що впливають як на усунення виявлених недоліків, так і на формування трьох уже названих основних факторів якості;
- розв’язання питань якості з постачальниками, споживачами, державними та територіальними органами.
Ці функції близько пов’язані між собою, що власне, й дає підставу для об’єднання їх у самостійну систему якості.
З метою удосконалення правових засад і нормативного забезпечення діяльності з поліпшення якості продукції передбачається зокрема, здійснити:
- прийняття нових і перегляд діючих нормативно – правових актів і нормативних документів у сфері управління якістю продукції, систем управління якістю та довкіллям відповідно до міжнародних і європейських вимог;
- поліпшення функціонування національної системи стандартизації з метою забезпечення якості та безпеки продукції, досягнення максимально економічного ефекту за рахунок застосування національних стандартах принципів уніфікації, взаємозамінності і сумісності, відображення передових досягнень науки і технологій у нормативні документації;
- активізація участі України в розробленні міжнародних стандартів, а також стандартів, що широко застосовуються на вітчизняному ринку;
- спрямування національної метрологічної системи на задоволення потреб підприємств у забезпечені єдності вимірів. [5]
З перших днів свого існування людина є споживачем. Основною організацією, що займається врегулюванням проблем між споживачем та виробником в Україні, є Управління у справах захисту прав споживачів Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Основним напрямком діяльності Держкомітету є державна політика у сфері захисту прав споживачів, тобто втілення в життя конституційних прав громадян як споживачів, які задекларовані у статтях 40, 42, 50 Конституції України. Також існують громадські організації, такі, як "Спілка споживачів України".
Для реалізації прав споживачів в Україні прийнято ряд законів (Закон України "Про стандартизацію", Закон України "Про захист прав споживачів", Закон України "Про звернення громадян"), указів Президента, постанов Кабінету Міністрів, відомчих документів нормативного характеру, також внесені зміни до раніше прийнятих документів.
Питання захисту прав споживачів регулюються статтями 235, 236, 237, 350, 365, Цивільного кодексу України. Ці статті встановлюють терміни подання позову до відповідних правових органів. Скарги від споживачів приймають тільки за наявності документа, що підтверджує факт купівлі – продажу (квитанції, товарного або касового чеку, чи іншого письмового документа), а для товарів, на які встановлено гарантійні терміни, - технічного паспорта або іншого документа, що його замінює (Закон України "Про захист прав споживачів").
Споживач може висунути претензію до неякісного товару лише до закінчення гарантійного терміну. Гарантійні терміни встановлює виробник або розробник нормативної документації на ці товари. Нормативними документами є ГОСТ, ДСТУ, ТУ і ТУУ, в яких обов’язково вказують гарантійні терміни експлуатації, а також термін придатності цього товару.
Одним з важливіших методів управління якістю є стандартизація. За сучасними уявленнями під стандартизацією розуміють діяльність, яка включає в себе вирішення питань для завдань, що повторюються в галузях науки, техніки і економіки. Це – вибір оптимальних рішень, які розраховані не тільки на теперішній рівень науки і техніки, а й на перспективу їхнього розвитку. Прискорений розвиток національної системи стандартизації,метрології та сертифікації розпочався з 1993 року, коли Україна стала повноправним членом ISO та Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС), членом – кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології (ОІМL), першою з країн колишнього СРСР членом – кореспондентом Європейського комітету із стандартизації (СЕN), набула членства в Міжнародній інформаційній мережі ISONET.
Виконання умов вступу України до СОТ та зобов'язень України згідно з Угодою про партнерство та співробітництво, підписаною між Європейським Союзом та Україною, вимагають особливої уваги щодо реалізації загальноприйнятих у міжнародній практиці функцій стандартизації та споріднених видів діяльності. [3]
Ефективність стандартизації, як форми регулювання діяльності чи її результатів у всіх сферах виробничо-технічних, техніко-економічних, соціальних та інших відносин знаходить своє підтвердження в розширенні та активізації робіт із стандартизації.
Згідно з державним законодавством основним завданням стандартизації є захист інтересів споживачів і держави через вимоги, правила, норми, рекомендації та контролювання дотримання обов’язкових вимог ДСТУ.
Основні положення та завдання стандартизації базується на українському законодавстві, яке є обов’язковим до виконання для всіх державних керівних органів, суб’єктів господарської діяльності незалежно від форм власності, а також для громадських організацій. [4]
Найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стає сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який те чи інше підприємство хоче вигідно продати на внутрішньому чи світовому ринку, мусить бути сертифікованим,тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000.
Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана без сертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку в 3 - 4 рази дешевше, отже, фактично реалізується за безцінь.
Сертифікацією визначають як дію, яка підтверджує за допомогою знаку або сертифіката відповідність виробу вимогам, визначеним стандартом або технічними умовами. Сертифікація стала складовою частиною будь якої інфраструктури ринкової економіки, що ефективно функціонує. Вона є одним із шляхів забезпечення високої якості продукції.
Головна мета сертифікації – забезпечення безпеки продукції, що дозволяє звести до прийнятного рівня усувний ризик, пов'язаний з можливістю завдання будь-якої шкоди здоров’ю людей, збереженню майна та навколишньому середовищу, а також створення умов для участі суб’єктів підприємницької діяльності в міжнародному, економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі. [7]
Дієвим інструментом розв’язання проблем поліпшення якості та забезпечення конкурентоспроможності продукції є впровадження систем управління якістю та довкіллям відповідно до стандартів серій 150 9000 та 1400, інших систем управління та забезпечення якості, що довели свою ефективність.
Для розв’язання проблеми якості та конкурентоспроможності продукції необхідно посилювати масовий рух за поліпшення якості розширювати рекламу та пропаганду в цій сфері. В Україні вирішенням проблем якості займаються як державні органи, так і громадські організації. [2]
Громадський рух за якість в Україні було започатковано одночасно зі створенням першої у колишньому СРСР національної неурядової громадської організації у сфері якості – Української асоціації якості.
Сьогодні Українська асоціація якості, яка є лідером громадського руху за якість в Україні, об’єднує 450 провідних підприємств з усіх регіонів України та близько 1000 фахівців з якості різних країн. За ініціативи та за участю цього об’єднання в Україні відбуваються процеси формування нової філософії якості. Політику та стратегію Української асоціації якості на практиці реалізують її провідні професійні організації - Міжгалузевий центр якості "ПРИРОСТ" (заснований у 1991 році) та компанія професіоналів якості "СИСТЕМИ"(заснована у 2003 році).
Міжгалузевий центр якості (МЦЯ) "ПРИРОСТ " призначено головною організацією Української асоціації якості з підтвердження відповідності. На цей час на базі МЦЯ "ПРИРОСТ" функціонує Орган сертифікації систем менеджменту (ОС "ПРИРОСТ").
До складу Компанії професіоналів якості "СИСТЕМИ" входить Центр підготовки персоналу "ПРИРОСТ - Академія", яка здійснює навчання фахівців за програмами курсів Європейської організації якості (EOQ). Головною організацією Компанії є Центр систем якості "Приріст - Система", яка надає методичну та практичну допомогу державним, громадським і комерційним організаціям різних галузей з удосконалення систем менеджменту.
До Української асоціації якості входить також Клуб лідерів якості України . Клуб лідерів якості України було засновано у 1998 році за ініціативи 18 компаній – призерів Українського національного конкурсу якості. Мета клубу – поширювати в Україні ідеї Загального Управління Якістю (Total Quality Management), формувати позитивну думку про вітчизняні підприємства, які стали на шлях постійних удосконалень, та забезпечують свою конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках імідж нашої держави.
Сьогодні цей елітний Клуб об’єднує 50 кращих українських підприємств, які мають статус призерів Українського національного конкурсу якості. Метою цього конкурсу є не просто визначити нагороди , сприяти українським компаніям у поступовому і безперервному вдосконаленні на основі самооцінки та опанування найсучаснішого європейського і світового досвіду.
Основними завданнями Конкурсу є:
- підтримки ініціатив і зусиль товаровиробників щодо поліпшення якості продукції (товарів,робіт, послуг);
- створення сприятливих умов щодо розробки та впровадження на підприємствах (організаціях, установах) України систем управління якістю та управлінням навколишнім середовищем;
- поширення та пропагування досвіду підприємств та організацій, які виробляють якісну продукцію (товари, роботи, послуги);
- підвищення інформованості органів влади, підприємств, організацій, засобів масової інформації та населення щодо якісної вітчизняної продукції (товарів,робіт, послуг) та її виробників. [1]
Висновки. Поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції повинне базуватися на використанні досягнень науки, впроваджені ресурсозберігаючих, екологічно чистих прогресивних технологій та нових матеріалів. Науково-технічний рівень виробництва повинен відповідати вимогам міжнародних та європейських стандартів.
Державна політика у сфері управління якістю повинна спрямовуватися на створення необхідних умов для впровадження в усіх галузях економіки систем управління якістю.
Для розв’язання проблем якості та конкурентоспроможності продукції необхідно посилювати масовий рух за поліпшення якості розширювати рекламу та пропаганду в цій сфері.
Література:
1. Агєєв Є.Я. Управління якістю: Навчально-методичний посібник для самостійної роботи по вивченню дисципліни – Львів: «Новий Світ - 2000», 2009. – 240 с.
2. Закон України «Про засади Державної політики у сфері управління якістю продукції» http://www.bcdst.kiev.ua/index.php/test/178-2009-07-16-06-17-44
3. Міронова Н.Г., Білецька Г.А. Екологічна стандартизація. Навчальний посібник. – Львів: «Новий Світ - 2000», 2009. – 140 с.
4. Павлов В.І., Мишко О.В., Опьонова І.В., Павліха Н.В. Основи стандартизації та ідентифікації товарів: Навчальний посібник. – Київ: Кондор, 2004. – 230 с.
5. Саранча Г.А. Метрологія, стандартизація, відповідність, акредитація та управління якістю: Підручник: - К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 672 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар